У Хорватію восени

 
 

У Хорватію восени

Автомобільна поїздка до Хорватії, вересень 2010



Приблизний план поїздки був таким: кілька днів провести на острові Крк, потім перебратися до Південної Далмації. Це дозволило б якнайбільше проїхатися Хорватією (Істрією й Славонією зразу довелося пожертвувати - вийшло б занадто обширно) з тим, щоб спробувати осягнути всю її різноманітність. Житло на Крку і в Далмації вибрали й замовили самостійно, через інтернет. В Хорватії практично всі знають особливості роботи з клієнтами з таких відсталих країн, як наша, і ваучери надсилають на перше ж прохання. Маючи оригінали ваучерів і підтвердження бронювання придорожних готелів з booking.com, а також роздрукований календарний план поїздки, оформили дворазові шенгенські візи в польському консульстві (я мав ще одну справу в Жешуві, тому Польща стала країною першого в'їзду). Далі все як завжди: пакування речей, від'їзд, пересування українськими дорогами, принизливе проходження прикордонних процедур - і ось вона, Європа.
Не буду загострюватися на перетинанні Польщі, Словаччини, Угорщини - не відбулося нічого, що варто було б записувати в скрижалі :)Відмічу лише, що прикордонна процедура на угорсько-хорватському кордоні макимально спрощена, ми навіть не виходили з машини, обмін документами відбувся через вікно. Ну, ось вона, Хорватія. Буквально за кілька кілометрів від кордону - пункт в'їзду на платну дорогу. Тиснеш кнопку, отримуєш чек, їдеш далі. Головний сюрприз - перший заправний комплекс аж за добрих 40 кілометрів від кордону. Мда, це вам не угорські дороги... Справедливості заради мушу сказати, що на інших ділянках хорватських автострад все не так сумно, але про цей порожній стартовий відрізок треба пам'ятати. В усьому іншому платні дороги Хорватії майже не відрізняються від інших країн, хіба що, можливо, якість дорожного покриття місцями поступаєтсья зразковим автобанам. Розмітка, знаки, організація руху - все на висоті.
Далі все без особливих пригод. Перед Загребом - кінець платного відтинку, пункт сплати. Приймаються як євро, так і платіжні картки. Об'їздна навколо Загреба, знову виїзд на платну дорогу. Поступово піднімаємося в гори. Починаються тунелі. Особливо насолодитися швидкісною їздою не встигаю - буквально година їзди, і ось наш поворот. Пункт сплати за проїзд, розв'язка, виїзд на СПРАВЖНЮ гірську дорогу - покручений серпантин, до того ж, тільки вряди-годи відгороджений відбійниками від прірв. Дрімоту як рукою зняло! :)
Спуск з гірських вершин до рівня моря зайняв не так вже й багато часу і зусиль, руки досить швидко призвичаюються до постійних віражів. Незчулися, як вже й виїзд на платний міст на острів Крк. Острів зустрів нас сонцем, спекою й чисто середземноморською рослинністю (такою, як я її уявляв, - низькорослі дереві й кущі, переважно ялівці й сосни) Ще трохи їзди острівними дорогами, і ось ми в містечку Крк. Жипиес справно виводить нас до "апартману", де ми забронювали номер. Хазяйка вже чекає при вході. Речі в номер, машину на стоянку - фух, ми на місці, можна й відпочити!

Плани на перебування на острові в нас були дуже обширні, але реалізувати вдалося лише малу дещицю. Основних причин тому дві. Перша - Адріатика, яка манила до себе нереальною блакиттю води. Друга - сам острів, який можна для себе відкривати дуже довго, а то й нескінченно. Отож за час відпочинку ми нагулялись Крком і його околицями, трохи поїздили островом, а також вдосталь насмажилися під лагідним осіннім сонцем і накупалися в морі, віддали належне місцевій кухні й винам та й просто порелаксували.
Як я зрозумів потім, дату від'їзду було призначено надзвичайно вдало - в останній день нашого перебування на Крку задощило, здійнявся сильний вітер, одним словом, погода стала несумісною з нашим перебуванням :) Швиденько впакували речі, подякували хазяйці за гостинність і рушили на південь. Основна частина нашого маршруту лежала на швидкісній дорозі, але до неї ще потрібно було добратися, подолавши гірський перевал. Всю дорогу до перевалу нас поливало дощем і здувало з дороги. Після виїзду на автомагістраль дощ вщух, але стало досить холодно - близько +10. На автозаправках я виглядав досить кумедно у футболці й шортах. Але ось дорога пішла під гору, а потім сховалась в довжелезний - більше 5 км - тунель "Светі Рок". Вискакуєм з нього, і - о диво - сонце і +20! Осанна, алілуйя, бісмілла! Свято життя продовжується! :)
Що нижче ми спускаємося до моря, то тепліше стає надворі. Краєвиди навколо вирівнюються, море по праву руку виблискує заманливо. Але до нашої мети ще далеко.
Незапланована зупинка біля мосту через якусь протоку з облаштованим оглядовим майданчиком (пізніше подивився по карті - протока між Вісовачким і Проклянським озерами, тільки чому їх названо озерами, незрозуміло - вони з'єднані з морем), і знову дорога. Гори то скупчуються навколо, то знову розходяться, відкриваючи море справа. Нарешті наближаємося до великого гірського масиву (як потім виявилося, ледь не найвищого в Хорватії - Біоково), і швидкісна дорога несподівано закінчується. Далі по курсу видніються будівельні роботи (очевидно, колись автострада проляже набагато далі), але нам від того не легше - звертаємо на місцеву дорогу й заглиблюємося в гори. На одній ділянці, де дорога пролягає гребнем, помічаю, що всю територію зліва й нижче від нас відгороджено. Подивився по карті - ми їдемо вздовж боснійського кордону. Через деякий проміжок дорога відвертає від кордону й спускається в долину. Знову підйом, спуск, підйом, тунель, спуск - і ми в долині річки Неретва. Повсюди, скільки сягає око, оброблена земля. Те, що на ній вродило, видно одразу - з обох боків дороги тягнуться суцільні базарчики. Основний товар - мандарини. Зупиняємося, купуємо одну сіточку на пробу. Не сказати, щоб дуже солодкі, але дуже запашні й соковиті, зразу видно, що прямо з дерева. Крім того, продають інжир (свіжий і сушений), виноград і різноманітні овочі, вино й ракію.
Перетинаємо плодючу долину й знову заглиблюємося в гори, правда, не такі високі, як перед тим. Ще десь година їзди серпантинами, спуск до води (згідно карті - затока Адріатичного моря), і ось нарешті довгоочікуваний боснійський кордон. Перевірка максимально спрощена - дівчина у формі просить показати паспорти й практично миттєво повертає їх назад із словами "Добро дошлі". Можна їхати далі. Звертаю увагу на те, що в БіГ максимальна дозволена швидкість поза містом - 80км/год. Ну що ж врахуємо, мені не потрібні проблеми з місцевою поліцією. Аж ось і вона - на самому в'їзді в місто Неум (єдине боснійське місто на нашому шляху) стоїть машина з радаром на даху. Поліцейські лише проводжають нас поглядом - швидкість в порядку.
Починаючи від Неума й далі вздовж дороги, яка так і йде вздовж затоки, основним мотивом стають ферми молюсків, які добре відно завдяки рядам поплавків на воді. Відповідно, вздовж дороги зустрічаються будки з надписом "Sveze skoljki" (свіжі молюски). Чесно кажучи, я очікував якихось придорожних ресторанів із морепродуктами, але... не судилось. Дивно, був би я місцевим бізнесменом, не впустив би таку нагоду.
Не встигли надивитися на Боснію і Герцеговіну, як вже знову прикордонний пункт. Знову дівчина у формі, такий же швидкий погляд на документи, "Добро дошлі" :) Тобто, "и снова здравствуйте" - Хорватія.
Після кордону дорога поступово видирається на урвище над морем і ліпиться вздовж скель. Так і їдемо до Самого Дубровніка - зліва скелі, справа урвище і море внизу й навколо. Так само десь внизу залишається й сам Дубровнік і селища, що його оточують. Селище Конавле виділяється тим, що там розташовано аеропорт, його злітна смуга закінчується біля самої дороги, прямо над дорогою на естакадах і щоглах - сигнальні вогні, літаки пролітають ледь нед на самою головою.
Після Конавле дорога віддаляється від моря і стає більш рівнинною. Ми вже близько до своєї мети, а також дуже близько до чорногорського кордону - це помітно з великої кількості машин з чорногорськими й албанськими номерами. Ось і поворот до селища Молунат, де нас вже чекають. Ех, нам би такі сільські дороги! Після півгодини кружляння гористою місцевістю нарешті в'їжджаємо в довгоочікуваний Молунат. Нижче й нижче до моря. Вілла, де ми проведемо наступних кілька днів, височіє майже над узбережжям. Саме те, чого я прагнув! Нашвидкоруч розпаковуємо речі й до моря. День вдався :)
Не буду заглиблюватися в деталі нашого відпочинку в Молунаті - фотки говорять про все красномовніше, ніж слова. Крім власне відпочинку біля моря, ми майже щодня робили виїзди й пішохідні прогулянки.

Добавлено спустя 19 часов 39 минут 9 секунд:
Найбільш значним об'єктом в окрузі був, звісно, Дубровнік, який ми відвідали двічі. В перший наш приїзд я запаркував нашу машинку на першу ж стоянку, вказівник на яку побачив при в'їзді в місто. Це виявилась крита багатоповерхова стоянка при місцевому спортцентрі із стадіоном, що обійшлась нам у 10 кун за годину (7.5 кун - це приблизно 1 євро). Звідти дісталися історичного центру вузькою пішохідною вуличкою. Про наближення до старого міста засвідчили юрби людей і численні туристичні автобуси. Спочатку ми прогулялися навколо укріплень, помилувалися видами з високого берегу, заодно я примітив на майбутнє дворик з розміченими стояночними місцями й паркоматом. Вартість - тих же 10 кун на годину, але ж набагато ближче до історичних цікавостей. На вулицях же вартість стоянки 15 кун, а що саме головне - жодного вільного місця.
Повертаємося до входу в старе місто. Через міст нас буквально несе людський потік. Мда, виглядає так, що Дубровнік - найбільш розкручений туристичний центр. Втім, в самому місті вільніше, хоч і велелюдно.
Місто й дійсно справляє враження. Дивує його оригінальна компоновка. Я звик до того, що центральну частину міст в старовину робили на пагорбах. Тут же центральна площа виходить просто до морського порту. В той же час права частина міста дещо припіднята, а ліва круто дереться кудись вгору, так, що всі вулички, які туди ведуть, поступово перетворюються в сходи. Також дивує те, як ретельно відновили місто після війни з Югославією. Втім, тут добряче попрацювали гроші Євросоюзу.
В прогулянках день проминув непомітно. Повертаємося до машини й виїжджаємо з Дубровніка із словами "I'll be back" :) Вже на виїзді зупиняємося на стоянці над морським урвищем і робимо прощальні кадри міста з пташиного польоту.

Як я вже казав, в Дубровнік ми приїхали ще й вдруге. Машину поставили на стоянці, знайденій напередодні, і провели півдня в безсистемних прогулянках старим містом. На зворотньому шляху ще поїздили Дубровніком машиною, бачили й багатоповерхові житлові масиви, й котеджні містечка, і райони, забудовані великими готелями, і ділові центри. Місто виявилося набагато більшим, ніж це здається на перший погляд, і набагато різноманітнішим.
Крім Дубровніка, ми побували ще в ближньому до нього містечку Цавтат, яке запам'яталось передовсім великою кількістю яхт, туристів з Німеччини і Франції, а також дорогих ресторанів з морепродуктами. 
Ще один спогад - містечко (скоріш навіть село) Чіліпі, яке лежить осторонь від моря, із історичних пам'яток має лише старовинну церкву. Але тим не менше там теж досить багато туристів завдяки частим етнографічним фестивалям, ярмаркам виробів народних промислів.
Живучи поруч із чорногорським кордоном, важко не піддатися спокусі його перетнути. Що найбільше вражає в Чорногорії після Хорватії - зміна туристичного контингенту. Не видно машин, караванів і мотоциклів з європейськими номерами (більш за все німецькими, австрійськими, італійськими), якими кишать хорватські дороги. Натомість велика кількість російськомовних туристів навколо. Ледь не більшість бігбордів вздовж дороги містять рекламу російською мовою. Нам пропонується придбати житло, звісно, елітне, звісно, над морем і звісно за супернизькими цінами :) Ігноруємо замануху, зате віддаємо належне базарчикам в Герцег-Нові і Будві. Дуже багато оливок домашнього засолу, домашніх сирів, вин і міцних напоїв, не кажучи вже про різноманітні овочі й фрукти. Дивно, але факт - в Хорватії таких от "колгоспних" ринків у містах немає, там максимум можна придбати якесь рукоділля.
По старій пам'яті намагаюся запаркуватися в Будві на відкритій стоянці у центрі міста, яку пам'ятаю з колишньої поїздки. Але виявляється, що на її місці вже височіє бетонно-скляний гігант, обліплений рекламними плакатами "Элитная квартира у моря". Мдя, часи міняються. Знаходжу альтернативну стоянку, залишаємо машину і здійснюємо невелику прогулянку старим містом і набережною, а потім занурюємо тіла в морську воду на міському пляжі. До Молунату повертаємося з відчуттям, що після Хорватії Чорногорія вже якось не вражає.
Як би не хотілося продовжити відпочинок біля моря, але настав час від'їзду додому. В планах - проїхатися до самого Задару вздовж моря, з зупинками в таких всесвітньо відомих містах, як Трогір, Шибенік, Спліт. Звісно, виїхати плануємо якнайраніше. Впаковуємось, сідаю за кермо, повертаю ключ... Що за чорт, стартер лише смикається. Очі догори - і ось вона, причина, освітлення салону ввімкнено ще звечора (згадую, що напередодні робив записи в бортжурнал). Нічого не поробиш, шукаємо можливість "прикурити". Китайський виріб, що лежить у мене в багажнику, виявився негідним високого звання дротів для прикурювання, довелося шукати щось інше. В таких малоприємних турботах минули години, і поки ми нарешті виїхали з Молунату, було вже за дванадцяту. Звісно, денна програма скоротилася до мінімуму. Дорогою зупинилися помилуватися Бачинськими озерами, що лежать в гірській долині. Швиденько проїхалися Макарською рів'єрою. Вже надвечір потрапили до Спліту і вирішили залишок дня провести там - дуже вже дивно й привабливо виглядає старий центр міста, де сплелись і змішались різні епохи й стилі. Вечірній Спліт взагалі виглядає фантастично завдяки грамотній підсвітці. Туристична публіка в Спліті відрізняється від тієї, що ми бачили в Дубровніку. Там спостерігалось багато організованих груп з екскурсоводами, більшість туристів була середнього віку й вище. В Спліті ж дуже багато молоді, тому він виглядає дещо богемно.
Оскільки ми випали з графіку, вирішуємо обійтися без комфортного нічлігу в готелі (попередньо планувалоь переночувати в Загребі) й натомість трохи передрімати прямо в машині. Це зекономило нам трохи часу, й о 10-й ранку ми вже були в Будапешті, незважаючи на вимушений об'їзд в районі Балатону із-за закритої ділянки дороги. Будапешт зустрів нас зовсім не курортною погодою, але не біда. Прощальний шоппінг в будапештських торгівельних і аутлет-центрах, традиційне відмокання в Сечені, от і дня немає, вирушаємо на схід під проливним дощем. Кордон славної неньки України перетинаємо вже за північ, ночуємо в придорожному готелі біля Мукачева і врешті-решт повертаємося додому, де нас з нетерпінням чекають діти, собака й кицька :) Позаду - 4912 км

 

Фотозвіт про поїздку можна подивитися тут:Фотозвіт на Пікасі



Создан 13 апр 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником